Сучасне українське пластичне мистецтво віддзеркалює процеси розвитку культури нашого часу. Складовою артжиття є, по – перше, активна виставкова репрезентація. В сучасних економічних умовах держави важливе місце займає розмах галерейництва, діяльність аукціонів, артсалонів, презентації різних мистецьких артрухів та творчих об’єднань. Традиційним для українського мистецтва стала участь художників у престижних світових акціях таких як венеціанське бієнале. У минулому столітті на перших експозиціях цієї міжнародної виставки приймали участь видатні українські митці: М. Жук, Ф. Кричевський, Г. Нарбут, Т. Яблонська та інші яскраві таланти вітчизняної культури. На сорок дев’ятому, п’ятидесятому, п’ятдесят першому бієнале презентували свої твори В. Сидоренко, В. Федорук, Р. Жук, А. Криволап, О. Миловзоров, О. Чепелик. Провідну роль у художньому житті України відіграє діяльність НСХУ. Протягом останнього десятиріччя спілка співпрацює з Міжнародною конфедерацією спілок художників над здійсненням спільних творчих проектів, спільна виставкова робота, видання каталогів, творчі звіти, спільне планування пленерної практики художників. На початку нинішнього року в рамках цієї співпраці в Москві відкрита експозиція де представлені основні напрямки сучасного українського мистецта.
Поновлюється, забутий у радянські часи, меценатський рух на Україні. До нього входять і потенційні ініціативи Пінчук – центру сучасного мистецтва, центр сучасного мистецтва Києво – Могилянської академії і сформованого в дусі пріоритетів об’єднання «Совіарту», салонів в «Українському домі» та інші. Сукупно в цьому артсоціумі формується результат сучасного українського мистецького мислення.
Ще в попередні часи сформувались територіально – традиційні мистецькі художні школи: київська, харківська, львівська, закарпатська, одеська, кримська, прикарпатська. Їх майстри через індивідуальні надбання складають колективний досвід. Цей процес незмінно поширюється у інших регіонах України. Наприклад, Миколаєві, поряд з метрами М. Бережним і А. Антонюком виросла ціла когорта художників: подружжя Т. і В. Бахтових, Ю. Корнюкова, О. Маркитан, О. Приходька, які сприяють переходу мистецтва Миколаївщини у один з інтелектуальних центрів Півдня України.
На Черкащині група ініціативних новаторів: М. Бабак, І. Бондар, подружжя О. та М. Теліженки, І. Фізера, В. Цимбал продовжуючи новаційні пошуки, початі їх земляком легендарним Данилою Нарбутом. Іван Фізер – такий модерно несподіваний у сходинах свого і нашого. Микола Бабак, що осідлав технології постмодернізму і вишукує такі культ продукти, продукує такі морфологічні неологізми, які для одних виглядають як істина, а іншим видаються лукавством.
Самодостатні на тлі панорами мистецького життя Віничини художники: Л. Гринюк, М. Довгань, О. Ковальчук, В. Оврах, М. Чулко. Продовжуючи огляд формування нових художніх шкіл слід звернути увагу на художників Донецька: П. Антипа, Ю. Зорка, А. Полоника та Дніпропетровська – Л. Антонюка, В. Сапета, В. Мірошниченка, В. Наконечного. У Кривому Розі, Ізмаїлі, Маріуполі, Луганську яскравими метеорами спалахують напрочуд цільні імена: Є. Лещенка, В. Остапенка,Л. Сумарокова, В. Скубака.
Херсонщина за творчим поступом минулого століття і яскравими пошуками на терені сучасного мистецтва упевнено формує свою художню школу. Від метра українського реалістичного живопису Г. Курнікова, яскравого колориста А. Платонова, оригінального новатора акварельної техніки В. Чуприни до творчості перспективної молоді краю складається єдина спрямована поліфонне звучання когорта південного херсонського мистецтва.
Момент істинного у творенні сучасного мистецького руху народжується у творчому продовженні традицій минулого, у поєднанні традиційного культурного мислення з орієнтацією на загальний світовий культурний розвиток. Прикладів цього в останній період мистецького руху України немало. Важливо, що сучасне мистецтво має універсальний характер, мобільні зсуви у бік модерних і постмодерних творчих пошуків.
Українське сучасне мистецтво відзначається багатоголоссям намірів разом з переломною епохою останнього десятиріччя двадцятого століття відбудувало естетично професійну вертикаль. Сьогодення це період надій, нестандартних позицій, несподіваних стилеутворень, що мають чисте звучання, свіжу інтонацію. Така позиція засвідчує новизну і потребу у вирішенні нових мистецьких проблем. Спектри уваги переключаються від реалістичного формоутворення до нонфігурації.
У комплексі українського мистецького сьогодення органічно поєднані і взаємо доповнені в системі формального мистецтва фігурація з не фігурацією, символізм, метафоризм з колоризмом, асоціативна візуальність із знаковими константами. Поліфонізм української творчості складається в наслідку індивідуального художнього самопізнання, який розширює і збагачує вітчизняне мистецтво. Його пізнавально – образна конструктивність, тональна спрямованість відповідає вимогам українського соціуму.
Провідне місце у сучасних напрямках розвитку українського мистецтва займає НСХУ. Вона ферментує відкритість українського досвіду, активізацію мистецьких рухів, розширення параметрів візуальних мистецтв, і в той же час збереження українського мистецького феноменалізму.